Участь у семінарі з Монтессорі-педагогики

У березні 2018 року на базі КЗ "Терпіннівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат" вчителями початкової ланки був проведений семінар "Творче впровадження педагогічних ідей Марії Монтессорі в корекційній  педагогічній роботі з учнями в умовах сучасної спеціальної школи".

В рамках підготовки до цього заходу неодноразово проводилися творчі наради та обговорення, були придбані та виготовлені власноруч унікальні дидактичні матеріали, розроблені та проведені уроки з різних предметів з використанням елементів Монтессорі-педагогики (мій урок можна подивитися тут).
Кожен з учасників виступив з доповіддю з теми. Далі наведений мій виступ про компонент "Дитина" в Монтессорі-педагогіці. 
За рішенням ЮНЕСКО ім’я М. Монтессорі було внесено до списку педагогів, що складається всього з чотирьох осіб, які визначили хід педагогічного мислення в ХХ столітті (Джон Дьюї, М. Монтессорі, Антон Макаренко, Георг Керґенштейнер). 

Кандидатуру М. Монтессорі тричі висували для присудження Нобелівської Премії миру (в 1949, 1950, 1951 роках) .

Італійці настільки шанують свою співвітчизницю, що її портрет прикрашає купюру номіналом  в 1 000 італійських лір.

 У чому секрет такої популярності?

«Монтессорі — жінка, яка розглядає дітей, як натураліст бджіл», — писали журналісти її часів. І вони мали рацію.  Усе життя вона присвятила скрупульозному вивченню дитинства. 

Метод Монтессорі – це філософська система, заснована на наступному фундаментальному принципі: дитина успішно навчається в такому соціальному середовищі, яке здатне підтримати її розвиток. Марія Монтессорі є яскравим представником ідей самонавчання і саморозвитку, що розробила свою систему, спираючись на власні наукові дослідження. Перша жінка – лікар, яка отримала на початку століття диплом Римського Університету. Одна із перших вчених, хто дійшов висновку, що проблема розумово відсталих дітей – це проблема не стільки медична, скільки педагогічна.

 Освіта за Монтессорі – це процес, при якому дитина самостійно вибудовує свою особистість, задіюючи всі свої здібності. У силу цього роль педагога тут сильно відрізняється від звичного для нас: вчитель не веде дитину, а сам йде за нею.

Девізом Монтессорі-педагогіки стали слова дитини, звернені до вчителя: "Допоможи мені зробити це самому". Педагог, що працює за системою Монтессорі, завжди визнає за дитиною прагнення до самостійності і ніколи не буде зав'язувати йому шнурки без його прохання і відповідати на питання, яких йому не ставили. "Чим раніше ми почнемо виховувати в дітях прагнення самим домагатися своєї мети, тим швидше створимо сильних, а, отже, самостійних і вільних людей», – говорила Марія Монтессорі.

Іще в 1984 р. І. М.Стендін (Е.М. Standing) запропонував «трикутник Монтессорі», в якому наочно показана динаміка відносин між трьома базовими компонентами її системи: дитина, середовище, дорослий. Почнемо з компонента «дитина».

Погляди М. Монтессорі на суть дитини сповнені яскравих і глибоких ідей, до того ж на багато речей вона дивиться, перш за все, як фізіолог, як лікар і це викликає додаткову довіру у читача. Згідно з її релігійно-філософськими поглядами, дитина — втілення чистої і непорочної людської природи, вона більш близька до Бога, ніж дорослий, який через свої помилки втратив цю близькість. Це базисне положення всієї системи М. Монтессорі простежується в багатьох її роздумах на абсолютно різні теми.

Дитина різниться від дорослого у всьому — у своїх цілях, швидкості їх досягнення, ритмі життя, потребах і особливостях психіки.  І якщо головне завдання дорослого — побудова досконалого (transcendent) середовища, то для дитини — створення в собі дорослого.

Проблема полягає у тому, що вихователі юного покоління цієї особливості не усвідомлюють. М.Монтессорі висновковує: «Дітей не розуміють, тому що дорослі звичайно міряють їх за власною міркою». Необхідно знайти іншу точку відліку, змінити звичний ракурс. Система М.Монтессорі — один із варіантів такого «іншого» бачення дитини. Спостереження італійського педагога за дітьми дивують своєю проникливістю, висновки, які вона робить, настільки логічні і природні, що інколи просто дивуєшся, як не помічав цього сам. Справді, все геніальне — просте!

Наприклад, її роздуми про право дитини на самовизначення. Вона пише про те, що дитина сама створює, будує людину. Із новонародженого, який абсолютно безпорадний — не може ні підняти своєї голови, ні сказати слова, — вона приходить до дорослої індивідуальності з досконалими формами, з розумом, збагаченим усіма проявами психічного життя, який випромінює духовне світло. Усе це дитина зробила сама, одна. Отже, усе життя дитини — це рух до вдосконалення себе, до завершення творення в собі людини.  «Саморозвиток — справжня і єдина радість і задоволення для дитини,— стверджує італійський педагог.— От чому вона зневажає все вже досягнуте і придбане і любить все те, чого їй ще потрібно добитися»  

Свої  роздуми М. Монтессорі закінчує філософським висловом: «І це тому що дитина не повинна радіти життю, вона повинна творити його»! Творити, розвиватися — ось основні функції дитини. «Розвиток — це серія народжень. Настає час, коли одна психічна індивідуальність закінчується, а інша починається»   

 У розвитку дитини педагог-реформатор визначає сензитивні періоди - періоди особливої сприйнятливості дітей до тих або інших способів, видів діяльності, до способів емоційного реагування і поведінки взагалі.

Як бачимо, італійський педагог показує і доводить, що дитина повністю відмінна від дорослого, в ній багато такого, чого вже немає у дорослого.  Грамотний фахівець повинен розуміти це і створювати для малюка навчальне середовище, яке сприяло б максимальному розкриттю всього того, що в дитину заклала природа.